«Це Крафт»: ремісники та підприємці, релокація й виклики – Вікторія Кулакова, Нова Каховка

Свою історію успіху вимушеної переселенки розповідає Вікторія Кулакова з Нової Каховки: “«Це Крафт» — це результат всього, що я робила раніше в житті. У школі я обирала між трьома професіями: перша — дизайнер, друга — той, хто допомагає людям і природі, третя — журналіст-письменник.

Підприємцем стала ще у 2012 році. Тоді ж почала вивчати фінансове управління, паралельно працюючи проєктним менеджером у громадській організації. Після цього я зрозуміла, що соціальне підприємництво — це те, чого я хотіла з дитинства: заробляти, допомагаючи людям і світу напряму. Далі вже просто треба було почекати 2020 року, коли настала пандемія й звільнився час для нових ідей і нового бізнесу.

«Це Крафт» створили три людини: Павло Ярмій, Олексій Чірков і я. Олексій пізніше вийшов зі справи. Тож зараз ми з Павлом відповідаємо за розвиток цього соціального підприємства.

«Це Крафт» задумувався як онлайн-магазин, який допомагає мікро- та малому бізнесу розвиватися та продавати в інтернеті через зручний сайт. Це здавалося відповіддю на виклики бізнесу, коли весь світ став, а працювали тільки доставки й пошта.

Ми обрали 4 напрями. Перший — готові до споживання продукти з довгим строком зберігання: витримані сири, в’ялене м’ясо, конфітюри та соуси. Такі продукти не мають містити ненатуральних інгредієнтів і підсилювачів смаку. Це є нашим правилом при відборі постачальників. Наступні два напрями — це ремісники та митці, які створюють сувеніри й речі для дому: вироби з дерева, кераміки, вовни, скла. Тут багато варіантів. І останній напрям — це товари зі сфери краси та здоров’я, але якісь незвичайні й обов’язково натуральні.

Торгівля — це половина нашої справи. «Це Крафт» початково задумувався як соціальний бізнес, де 50% прибутку віддається на фонд, що надає поворотну безвідсоткову фінансову допомогу мікропідприємцям.

Зі свого досвіду роботи ми знаємо, що підприємцям важко десь отримати оборотні кошти для масштабування або невеликі гроші на додаткове обладнання. Тому з’явився Благодійний фонд «Це Крафт» і 5 програм підтримки крафтовиків (мікропідприємців і ремісників) і митців. Через війну з’явилися дві програми: одна для письменників «Кентавріда» й одна для художників та ілюстраторів «Херсонщина — це Україна». Остання вже діє. Наразі тривають виставки у різних містах України, потім буде онлайн-аукціон, з якого всі кошти спрямують на ЗСУ та відбудову півдня.

У Новій Каховці ми були класичним онлайн-магазином зі складом у власних приміщеннях і відправками по всій території України. Можна подумати, що оскільки ми — Агенція регіонального розвитку Півдня, то і виробників саме південних просували, але ні — у «Це Крафті» є товари зі всіх регіонів України.

З незвичного — ми робили кінодегустації. Це коли перед тим, як люди йшли дивитися фільм у літньому кінотеатрі, вони куштували смаколики та слухали, що таке крафт.

Також ми будували партнерства з органами міської влади та діючим бізнесом: постійно з ними працювали в межах нашої діяльності, робили гастрономічні сувеніри, створювали туристичні локації та магніти. Цей напрям розбудови регіонального співробітництва й агротуристичних кластерів ми розвиваємо й тут, в Уманському районі. «Це Крафт» логічно вбудувався у всю нашу проєктну й експертну діяльність.

Після повномасштабного вторгнення нам не хотілося їхати, здавалося, що кидаємо напризволяще рідну землю. Але за два місяці в окупації ми побудували нові економічні ланцюжки, які й нині підтримують організації, що позбавлені фінансування: дитячі сиротинці, реабілітаційні центри та соціальні служби. Через цю діяльність наші друзі з міської влади дуже просили бути менш помітними й вкінці квітня сказали, що якщо ми не вийдемо, то скоро й до нас додому прийдуть окупанти, а далі невідомо що станеться. Тому 23 квітня ми у величезній колоні автомобілів через Давидів Брід переїхали до підконтрольної Україні території. Релокація як така значить перевезти бізнес, ми ж нічого не могли вивезти: ані меблі, ані техніку, ані залишки товарів зі складу. Тільки себе та кілька блокнотів із вишиваними обкладинками, їх я не змогла лишити.

Павло робив аналіз території, куди ми маємо переїхати. Це мав бути регіон, схожий на нашу Нову Каховку за напрямами економічного розвитку: агротуристичний і не дуже великий, з гарною логістичною системою. Тому Умань нам чудово підійшла: туристичне місто, географічний центр країни на перетині ключових автошляхів зі столицею і навіть Європою.

Як виїжджали, то з Нової Каховки через Каховську ГЕС не пускали, треба було їхати лівобережною Херсонщиною до Херсона, там перетинати мости й повертатися майже до Нової Каховки до Бериславської дороги на Кривий Ріг. Саме від Херсона до Давидового Броду ми їхали з 5 години ранку до приблизно 8-ї вечора, як і всі перетинали десятки блокпостів і стояли кілька годин в очікуванні, коли пустять машину вперед або вернуть назад. Нам пощастило поїхати вперед, але казали, що були автівки, які реально вертали. У нас в автомобілі була дитина 5 років, можливо, це зіграло якусь роль, хтозна-які таргани в головах тих окупантів. Ніч переночували в селі, у хаті батьків знайомого Павла, а до обіду наступного дня вже були в Умані.

Такого питання, як продовжувати діяльність «Це Крафт» чи ні, у нас не виникало. Турбувало тільки те, яким чином, адже в окупації не працює реально нічого: ані банківська, ані логістична системи. Ми два місяці займалися виключно волонтерською діяльністю, а для підприємства найняли професіонала, яка нам переносила сайт на нову платформу, щоб він швидше працював і був більш зручним. Таким чином через війну ми просто отримали новий поштовх для покращення всіх процесів.

З відкриттям офлайн-магазину в Умані за підтримки місцевої громадської організації «Арт Умань» у нас з’явилося арткафе та новий напрям — продаж картин. Я, будучи студенткою, займалася живописом, ця тема мені дуже близька, все мистецьке й естетичне притягується до «Це Крафт».

Також у червні ми почали проєкт «Уманщина — точки економічного зростання». Це тренінги для місцевих і ВПО з бізнес-планування та написання грантових заявок під бізнес і соціальні проєкти. Проєкт тривав 2,5 місяці. Наразі вже є результати в кількості поданих заявок на грант, створення ради з розвитку туризму, ініціації створення кластера. Сподіваюся, їм все вдасться.

Після перемоги «Це Крафт» як локальний магазин і локація тяжіння для проведення мистецьких заходів лишається на плечах моєї сестри. Я й далі займатимусь справами Благодійного фонду «Це Крафт», маркетингом, залученням інвестицій і пошуком найкращих українських виробників-крафтовиків.

Чи буду я повертатися на Херсонщину, не знаю. Життя покаже. Тут не вистачає сонця, степів і моря, але домівку я свою ще не знайшла. «Це Крафт» має плани створити в кожній області України туристичний крафтовий магазин по франшизі, документи вже розробляються, є потенційні партнери в Києві. Можливо, я буду тією, хто їздитиме по країні, відкриватиме та налагоджуватиме роботу магазинів-франчайзі. Це близько до правди, та Всесвіт і доля вкажуть правильний шлях”.

Share Share