«Моє життя було на паузі»: чому успішна маркетологиня і фотографка покинула безпечний Баден-Баден і повернулася в Україну

Сьогодні значна частина українців, які виїхали за кордон через повномасштабну війну, приймають рішення повертатися на Батьківщину. Команда «Ре-Інформ» при Мінсоцполітики зібрала серію матеріалів в межах проєкту «Повернення додому: моя історія», аби розповісти про реальний досвід адаптації наших людей, які знову знаходять опору у рідних містах та будують своє життя далі.

Життя у «золотій клітці» Баден-Бадена

Цього разу своєю історією ділиться Юлія Полуніна. Коли 24 лютого 2022 року дівчина виїжджала з рідної Одеси, вона, як і тисячі інших українців, вірила: це лише на тиждень. Попереду був Баден-Баден — мальовниче туристичне містечко в Німеччині, де вже 18 років живе її батько. Проте замість  короткого перепочинку в безпеці, Юлія провела за кордоном три роки. 

Попри знання мови, підтримку родини та допомогу німецької держави, кожен день у Європі здавався їй існуванням у «золотій клітці». Юлія — творча людина, маркетолог і мандрівниця, яка відвідала 55 країн, — раптом відчула, що вся її звична енергія просто згасла.

«Я просто себе відчувала ніби в золотій клітці. Я відчувала різницю менталітетів, різницю культури. … Все одно відчуваєш, що ти не належиш ні до цих людей, ні до цього міста. Тому, звісно, я розуміла, що не хочу там повністю адаптуватись чи залишатись. У мене не було такої мотивації. Звичайно, були моменти, коли я думала, може все ж таки треба подумати про це, тому що невідомо, яке майбутнє буде в Україні. Але кожного разу я відчувала, що я просто насильно буду себе змушувати це робити», — згадує Юлія. 

Вона зізнається, що навіть у такому гарному місці її наздогнала депресія. Це був перший випадок у житті дівчини, коли їй, запеклій мандрівниці, не хотілося виходити з дому чи їхати у сусідню Францію чи Швейцарію. До того ж в Україні у дівчини залишилася мама, яка попри вмовляння доньки прийняла принципове рішення нікуди не виїжджати з Одеси. 

Перетин кордону та «перезапуск» життя 

Рішення повернутися в Україну визрівало довго. Юлія ретельно зважувала всі «за» і «проти», писала списки, боролася зі страхами перед невідомим майбутнім і обстрілами. Але врешті-решт зрозуміла: душевний спокій можливий лише вдома. 1 квітня 2025 року вона остаточно перетнула кордон. Ті відчуття дівчина пам’ятає в деталях: сльози, мурашки по шкірі та фізичне відчуття того, що життя нарешті зняли з «паузи».

«Мені здавалося, що на той момент я була просто найщасливішою людиною. … Коли я повернулась, просто зрозуміла: от тепер моє життя продовжується. Це було прямо на фізичному рівні, я відчула, що нарешті після цієї паузи я можу жити», — ділиться вона. 

Повернення в Одесу відкрило для Юлії нову Україну. Її вразила стійкість одеситів, які після гучних безсонних ночей йдуть на роботу, посміхаються та підтримують одне одного. Це відчуття єдності стало для неї головним джерелом сили.

Нове дихання: робота, кохання та єдність 

Найдивовижнішим етапом її нової інтеграції стала не лише адаптація до тривог, а й особисте щастя. Вже через місяць після повернення Юлія зустріла своє кохання. 

«Я три роки була в Німеччині. Мені здавалося, що я більше ніколи не зможу відчувати ніяких емоцій. А тут я повернулась, і виявилося, що я знов жива. Хоча це звучить дивно — повернулась туди, де війна, але саме тут я зрозуміла, що ще й такі почуття у мене працюють», — каже Юлія. 

Тепер вона вже рік у щасливих стосунках з хлопцем, який так само як і вона, обожнює подорожі.

Сьогодні Юлія займається проєктною роботою як копірайтер і маркетолог, паралельно розвиваючи нові напрямки. Навіть складна зима з відключеннями світла та тепла не змінила її вибору. Вона жодного разу не пошкодувала про повернення і навіть під час короткої поїздки до Німеччини у справах відчувала лише одне бажання — якнайшвидше повернутися в Одесу до своїх людей.

Тим, хто досі вагається за кордоном, Юлія радить не чекати, поки все зміниться само собою, а слухати серце: 

«Ти ніколи не дізнаєшся, доки не спробуєш. Ти так і будеш далі мучити себе думками, сумнівами і тим самим не дихати на повну. Так, ти можеш бути у фізичній безпеці, але морально ти зачинений у в’язниці очікувань. Коли ж ти  нарешті знов повернеш собі своє життя? І рано чи пізно доведеться приймати рішення, не боятись цих змін, бо це величезний шанс нарешті знов почати жити і знов відчувати щастя. І як показала мені практика, вперше за довгий час знов відчути життя я змогла тільки повернувшись додому», — підсумувала дівчина. 

Share Share