«В Італії я не почувалася у своїй тарілці»: українка, яка повернулася додому та допомагає іншим у Центрі життєстійкості

Сьогодні все більше українців, які виїхали за кордон через повномасштабну війну, приймають рішення повертатися на Батьківщину. Команда «Ре-Інформ» при Мінсоцполітики зібрала серію матеріалів в межах проєкту «Повернення додому: моя історія», аби розповісти про реальний досвід адаптації наших людей, які знову знаходять опору в українських містах та будують своє життя далі. 

Два роки в Італії: очікування та реальність

Цього разу своєю історією ділиться Дар’я Міняйло. 4 березня 2022 року дівчина виїжджала з рідного Запоріжжя евакуаційним поїздом. Спершу була зупинка у Львові, а вже у квітні разом із мамою дівчина вирушила до Італії, де їх прийняла знайома. Там вони прожили два роки. 

Дар’я зізнається, що ніколи не планувала еміграцію, а реальність європейського життя виявилася далекою від поширених стереотипів: замість омріяного комфорту довелося зіткнутися з тотальною бюрократією та повільністю систем, особливо в медичній сфері.

«Наші ритми життя трошки не збігалися з тим, як ми жили в Україні і як там люди живуть. Ти звик до певного сервісу в Україні, а там стикаєшся з зовсім іншою реальністю. … Ні отримати картку в банку, нічого, бо мої документи вважалися вже анульованими по їхнім якимось внутрішнім процесам. А коли у мами з’явилися підозри щодо однієї родимки, нам довелося чекати цілих 9 місяців, аби потрапити до лікаря на огляд. Я тоді сказала, що Україні на це пішов би максимум тиждень», — розповідає Дар’я.

Дівчина хотіла повернутися додому одразу після виїзду, проте залишалася в Італії, аби підтримати маму, яка важко переживала війну психологічно. Коли завдяки допомозі психологів стан мами стабілізувався, вони разом прийняли рішення їхати назад. 

«Ми прийняли рішення не відкладати життя на потім. Навіть враховуючи, що в Україні не дуже безпечно, краще вже бути тут і приймати рішення на місці, ніж жити в очікуванні за кордоном». 

Перші дні вдома та адаптація родини 

На початку травня 2024 року Дар’я повернулася в Україну, а свої перші відчуття після повернення описує так:

«Не знаю, це було піднесення… Воно в мене тривало, я не знаю, десь, можливо, півроку. Я взагалі не помічала нічого навкруги. Мені було максимально добре!»

Після чого дівчина першим ділом поїхала до рідного Запоріжжя, де весь цей час залишався її тато. Сьогодні батьки Дар’ї живуть у Запоріжжі, незважаючи на прифронтовий статус міста та постійні обстріли. Мама та тато Дар’ї адаптувалися до нових реалій і знайшли розраду у творчості. Вони активно займаються музикою: мама співає в народному ансамблі в Запоріжжі, а тато там же грає на інструменті — улюблена справа дуже допомагає їм триматися морально.  

Нове життя у Львові: робота, кохання та допомога в тилу 

Сама дівчина облаштувалася у Львові. За два роки після повернення Дар’ї вдалося повністю стабілізувати життя: вона знайшла постійну роботу, коло однодумців та активізувалася у волонтерстві. Важливим етапом стало й особисте щастя — в Україні дівчина зустріла свого коханого, який наразі захищає країну у лавах ЗСУ.

«У мене хлопець військовослужбовець. Я шукала людину, яка відповідає моїм цінностям і спільним поглядам на життя», — ділиться Дар’я.

Професійний шлях дівчини тепер теж нерозривно пов’язаний із допомогою іншим — вона працює в Центрі життєстійкості. Дар’я допомагає самотнім літнім людям, батькам дітей з інвалідністю та співпрацює з ветеранськими просторами. Дівчина каже, що така робота дає їй велике натхнення: 

«Мені було важливо приносити користь. Ти багато чого робиш для людей: це і якісь тренінги, активності, пошук вирішень їх складних питань. Коли ти стикаєшся зі складнощами інших людей, ти можеш для себе якийсь досвід отримати. Ти відчуваєш для себе якесь таке піднесення, коли комусь допомагаєш, і коли людям стає краще, тобі також трошки стає краще, що ти до цього долучився».

«Роботи багато, а вдома завжди підтримають» 

Дар’я зазначає, що за кордоном життя в прифронтових містах часто змальовують виключно в темних тонах, але реальність в Україні надихає — люди продовжують працювати, розвиватися та боротися. Дівчина жодного разу не пошкодувала про свій вибір, адже в Італії, попри високий рівень життя, вона просто не почувалася «у своїй тарілці».

Тим, хто зараз хоче повернутися, але має певні побоювання, Дар’я радить пройти військову підготовку, курси з тактичної медицини а також надає такі поради:

«Буде складно на початках, якщо немає власного житла, тому варто заздалегідь підзаробити і відкласти гроші на перший час. Але роботи в Україні багато, завжди можна знайти щось для себе. Головне пам’ятати: якщо ви не справляєтеся морально, зараз є величезна кількість благодійних організацій і тих самих Центрів життєстійкості, де надають безкоштовну підтримку. А далі вже всі питання будуть вирішуватись по мірі їх надходження. В Україні завжди знайдуться люди, які готові вас підтримати», — підсумувала вона.

Share Share