«Я хотіла повернути собі відчуття, що я авторка свого життя»: чому успішна випускниця австрійської магістратури обрала Україну замість Європи

Сьогодні все більше українців, які виїхали за кордон через повномасштабну війну, приймають рішення повертатися на Батьківщину. Команда «Ре-Інформ» при Мінсоцполітики зібрала серію матеріалів у межах проєкту «Повернення додому: моя історія», аби розповісти про реальний досвід адаптації наших людей, які знову знаходять опору в українських містах та будують своє життя далі. 

Від шоку перших днів війни до австрійського Відня 

Цього разу своєю історією ділиться Анастасія Клисакова. Для Анастасії війна та окупація — це те, з чим вона вже стикалася у житті, адже її рідний дім у Криму опинився під окупацією ще у 2014 році. На момент 2022 року дівчина вже тривалий час жила і працювала у Києві в комунікаційній агенції. Попри активну громадянську позицію та досвід Майдану, ранок 24 лютого став для неї шоком і дезорієнтацією на фізичному рівні — спрацював інстинкт самозбереження і потреба знайти безпечне місце.

Дівчина виїжджала за кордон з думкою, що це буде лише на кілька тижнів. Щиро вірила, що повернеться до кінця березня 2022 року. Натомість ці три тижні перетворилися на три роки життя у Відні. 

Очікування та реальність: порівняння двох систем

Дівчина ніколи не планувала еміграцію, тому не мала ідеалізованих уявлень про Європу. Проте побут у консервативній Австрії все одно змусив переглянути багато речей. Найбільшим плюсом Настя називає відчуття абсолютної правової безпеки: закон там дійсно працює на всіх рівнях, забезпечуючи захист у будь-яких суперечках. 

З іншого боку, значним виявився контраст із українською цифровізацією. В Австрії досі панує тотальна паперова бюрократія: навіть запрошення на офіційну зустріч в інституцію приходить звичайним паперовим листом у поштову скриньку. 

«Мені здається, що багатьом українцям, і мені в тому числі це показало, що дійсно є цей комплекс меншовартості, де люди кажуть, що «треба повчитися зарубіжних експертів». Зараз ми розуміємо, що в багатьох питаннях насправді це ми ще можемо повчити. І це не якась зверхня позиція, а дійсно є чим поділитися: від досвіду війни до якихось інших сфер, більше, скажімо, цивільних», — зазначає дівчина.

Перше повернення у Київ

Проживши рік у Відні, Настя відчула глибоку моральну кризу. Попри комфортне місто, вона не почувалася щасливою, адже перебувала там не за власним вибором. Узимку вона подала документи до творчого арт-університету на магістратуру своєї мрії і пройшла конкурс. Проте до початку навчання залишалося пів року, і дівчина прийняла рішення — повернутися на цей час до Києва.

«Мені здавалося, що я хотіла повернути собі відчуття, що я авторка свого життя, а не жертва обставин. … Мені треба було відчути контакт із реальністю і зрозуміти, чи буде мені фізично страшно, чи я просто накручую себе через новини, сидячи за кордоном», — пояснює Анастасія.

Це повернення весною 2023 року збіглося з періодом найважчих нічних обстрілів столиці. Водночас вона помітила парадокс: перебуваючи в епіцентрі подій у Києві, фокусуючись на щоденних справах та відчуваючи підтримку близьких, вона тривожилася значно менше, ніж за кордоном, де через стрічку новин страхи масштабувалися до нереальних розмірів.

Професійне стажування та остаточний вибір на користь України

Після п’яти місяців у Києві Настя повернулася до Відня на два роки навчання, а восени 2025 року пройшла жорсткий відбір на престижну програму професійного стажування в Австрії. Та після його завершення перед дівчиною знову встав вибір: починати довготривалий пошук роботи та пускати коріння в Австрії, або їхати додому.

«Я зрозуміла, що не хочу в перспективі 10–20 років жити в Австрії. Хоча я рада, що незважаючи на важкі обставини й те, що я опинилась сама в незнайомому місті, я знайшла підтримку та нових друзів, а також мала можливість вчитися та попрацювати у Відні. Це класний досвід, але я ніколи не хотіла мігрувати. Тому що ніби це хтось за мене вирішує. Я хочу робити свій вибір із цікавості, з любові, а не з почуття страху», — ділиться Анастасія.

Взимку Настя остаточно повернулася в Україну. Три місяці дівчина прожила в Івано-Франківську, який здався їй майже «безпечним Віднем», а згодом переїхала до Львова, де Настю приємно вразив загальний рівень нормальності життя в Україні. Життя вирує: працюють кав’ярні, проводяться культурні та освітні івенти, а громадянське суспільство запускає безліч нових соціальних проєктів.

«Це був дуже-дуже важкий період. Мені морально набагато легше в Україні, у своїй країні, серед своїх людей», — підсумовує дівчина.

Наразі Настя продовжує дистанційно писати свій диплом для австрійського університету та активно працює сіньор-спеціалістом в українській комунікаційній агенції One Health. Команда агенції створює масштабні соціальні кампанії та навчальні програми у сферах освіти й громадського здоров’я у співпраці з міжнародними організаціями та міністерствами. Настя щаслива, що її щоденна праця безпосередньо впливає на покращення життя в Україні. Зокрема, вже п’ятий рік поспіль вона успішно координує міжнародну програму «Супергерої FAST», в межах якої навчає школярів розпізнавати симптоми інсульту та вчасно викликати швидку за номером 103.

Порада тим, хто вагається: спробуйте «тестовий період»

Тим українцям, які перебувають за кордоном і дуже хочуть додому, але їх паралізує страх невідомості, Настя радить не спалювати мости одразу, а влаштувати собі тестовий період.

«Приїдьте в Україну на місяць або два. Тиждень — це замало, бо ви встигнете зловити лише перший адаптаційний шок від контрасту реальностей», — радить дівчина.

Вона переконана, що рішення про повернення варто приймати не на емоціях чи під впливом новин. Натомість краще побути в країні певний час, поспілкуватися з людьми та зробити висновки на основі власного досвіду. 

Анастасії також дуже допомогло те, що її весь час підтримувала її команда — і коли вона вирішила евакуюватися, і коли навпаки — повернутися. Дівчина ділиться, що не має родини в Україні та власного житла (окрім як на окупованій території), тому мати когось, хто на тебе чекає — це теж дуже важливо. 

Також дівчина руйнує міфи про те, що тих, хто поїхав, в Україні чекає засудження: 

«У Фейсбуці чи Тредсі усе часто виглядає як суцільний негатив і скандали. Але в реальному житті я зустріла неймовірну кількість тепла й підтримки. Люди щиро радіють: “Як класно, що ти повернулася!”. … Кожна людина зараз створює ту Україну, яка зараз є: хтось водить тролейбус, хтось воює на фронті, хтось волонтерить, хтось веде переговори на міжнародному рівні. … Для мене дуже важливо, що я зараз дійсно можу вкладатися в Україну, бути маленькою частинкою всього цього».

Share Share